Нам у житті бракує справжньої казки. Не знаю, як для вас, а для мене вечір у родинному колі, коли всі разом — дідусь, бабуся, мама, тато і дітвора, в атмосфері єднання, затишку, душевної та духовної близькості, читають книжку, — ідеальний. На жаль, сьогодні таку картину можна побачити дуже рідко.
Проект-переможець конкурсу соціальних проектів „Хочу! Можу! Зроблю!“ Соціальної ініціативи „Хтось не зробить“ Патріаршої комісії у справах молоді УГКЦ „Казка — джерело доброти“, який реалізовують у Нетішині, що на Хмельниччині, якраз і поставив собі за мету повернути традицію родинного читання. Силами парафіяльної громади храму Св. Івана Богослова, яка надала приміщення і забезпечила організацію реалізації проекту, та ГО „Фонд розвитку духовної культури громади“ на базі парафіяльної бібліотеки та дитячого відділення міської лікарні м. Нетішин із 8 жовтня до 24 грудня року організовують щонедільні читання казок. У межах цього проекту батьки читають казки групі дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.
— Своїм проектом ми вирішили повернути в родини традицію єднання. Нагадати, що саме сім’я є основою формування та розвитку особистості, закладання моральних цінностей. На жаль, сучасним батькам не завжди вистачає часу для цього. Відходять у забуття добрі традиції українського родинного виховання. Здавна в родинах вечорами збиралися за столом, щоб послухати цікаві розповіді, спогади, перекази, казки. Так підтримувалася історія роду, пам’ять поколінь. У кожній хаті була Біблія — перша книжка, яка об’єднувала сім’ю за спільним читанням, яке сприяло виробленню єдиного погляду на життя, моральні позиції, взаєморозуміння та духовну єдність. Прикро про це говорити, та сьогодні батьки приділяють вихованню дітей недостатньо уваги, а роль домашнього вихователя здебільшого виконує телевізор, комп’ютер, планшет, телефон. Ігри, мультфільми, фільми й різноманітні шоу, які переглядає малеча вдома, часто-густо не несуть виховної ідеї, навіть завдають шкоди розумовому та психічному розвитку дитини. Та й найдорожчі іграшки та речі не навчать її ввічливості, чуйності, працьовитості, не прищеплять здатність розуміти й цінувати прекрасне, — каже керівник проекту отець Павло Хведорук.
Як зазначили ініціатори, втішає те, що проект популярний. На заходи приходять значно більше відвідувачів, аніж організатори навіть могли передбачити.
— Ми сподіваємося допомогти молодим батькам відкрити величезне виховне та пізнавальне значення казки. Казкотерапія допоможе переживати недугу дітям, які перебувають у лікарнях. Прагнемо заохотити батьків використовувати казки, як інструмент виховання моральних і духовних якостей у дитини, та спонукати їх до розвивання творчого потенціалу малечі. З огляду на підготовану базу і здобутий досвід та бажання дітей, надіємося на продовження проекту, — додала співорганізаторка проекту Юлія Максимчук.
Продовженням проекту буде соціокультурний осередок розвитку дітей, підлітків та молоді при парафії, який діятиме як функціонально-мобільна, рекреативно-педагогічна система і відповідати соціально значущим інтересам і потребам різноманітних груп населення та духовним пріоритетам суспільства. Сутність роботи полягатиме у створенні найбільш сприятливих умов для організації дозвілля, відпочинку дітей, підлітків та молоді, внутрішнього психологічного комфорту та гармонії стану людини.
Окрім цього активісти мають намір створити гурток „Маска“, зорієнтований на соціокультурне середовище, що допоможе набути життєвої компетентності, соціалізуватися, творчо реалізуватися, згуртуватися, об’єднатися спільною справою.
— Казки увібрали в себе досвід пізнання людини і світу, який склався впродовж усієї історії народу. Тож звернення до казки — це звернення до витоків людської моралі, народних уявлень про одвічну боротьбу добра і зла, життя і смерті. А в неминучій перемозі добра над злом — джерело того народного оптимізму, що стає одним із чинників у формуванні високоморальної особистості, — додав на завершення мій співрозмовник.
Наталія ПАВЛИШИН